В статье исследуется антропологическая теория права, являющаяся одной из наиболее интересных современных версий антипозитивистского типа правопонимания. Автор касается центральных понятий данной теории: «антропологический проект», «социальноправовая среда», «антропологический императив», «парадигма юридической антропологии», «соотношение нормы права и юридического процесса» и др. Подробно анализируются основные положения, достоинства и недостатки антропологической теории права.
У статті визначено методологічні засади формування правової антропології. На основі аналізу предметної специфіки філософсько-правового знання ґрунтовно проаналізовано функції юридичної антропології. Визначено, що правова антропологія – це наука про людину як соціальну істоту в її правових проявах, вимірах, характеристиках, яка вивчає правові форми громадського життя людей від старовини до сьогодення. З’ясовано, що такі функції юридичної антропології, як світоглядна, методологічна, відображально-інформаційна, аксіологічна та виховна, збігаються із функціями філософії права, але не тотожні їм, оскільки наповнюються змістом і специфікою, спричиненою власним предметом і завданнями, зумовленими антропоцентричною зорієнтованістю юридичної антропології. До дискурсивних належать діагностична, прогностична, соціоконтрольна, трансляційна, аксіологічна функції, а до практично-прикладних функцій належать: інституціоналізації, гуманізації, індивідуалізації.
